Українська світлиця
Українська світлиця
В житті кожної людини є такі святі і безцінні речі, як: батьківська хата, вогник родинної любові, пам'ять про предків, знання родовідного дерева, повага до звичаїв та обрядів рідного народу. Щоб по-справжньому пізнати свій рідний народ, необхідно вивчати його історію, мову, культуру. І не тільки культуру, що створена талановитими архітекторами, художниками, музикантами, акторами, письменниками, вченими, але й ту, що впродовж багатьох століть творилася й плекалася в народному середовищі, передавали від покоління до покоління, безперервно розвивалися, утверджувалася, ставала традиційною.
Саме сьогодні нам необхідно зрозуміти велич нашої народно-традиційної культури, її довічний гуманізм, добробут, щиру гостинність, щоб спрямувати свої вчинки на утвердження української духовності.
З метою ознайомлення учнів з кращими традиціями українського народу в нашій школі була створена «Українська світлиця».
Важливою спорудою в світлиці є піч. В печі не тільки готували їжу. Вона створювала особливе родинне тепло. Бо часом об’єднувала навіть розведених. Чоловіка з жінкою, а для дітей була справжнім захисником. Це оберіг тепла і затишку, лікарня і насолода для ока. А вогонь у печі — це символ добрих і людяних стосунків усієї сім’ї, оберіг усієї родини. А як гарно пахне від неї стравами, сушеними яблуками, насінням. А ще піч важлива тому, що хліб пече.
Гордістю кожної оселі був вишитий рушник. Від сивої давнини і до наших днів і у радості, і в горі рушник був незмінною частиною нашого добробуту. Без рушника не обходилася жодна подія у людському житті. Недарма в народі говорять: «Тримай хату, як у віночку, а рушник - на кілочку». І ще: «Хата без рушників, як родина без дітей». А подивіться, де висять рушники. Над вікном і над дверима, на покуті – це обереги від усього злого, що може зайти в дім.
Обереги дому – рушники квітчасті,
В кожному узорі є святе причастя.
В кожному узорі – символи і віра,
До життя, до роду, до небес довіра.
В кожнім візерунку – оберіг і доля,
І вінок з надії та пісень про волю.
Рушник на стіні — давній наш звичай. Не було жодної оселі на Україні, яку б не прикрашали рушниками. У кожній оселі були свої рушники. Свої узори на них. Це був своєрідний календар, книга родоводу.
Особливу роль у хаті відігравав стіл. Тут народжувалося шанобливе ставлення до батька як до голови роду — він займав почесне місце за столом. Стіл завжди накрився скатертиною: у будень звичайною, у свято зі смаком оздобленою. В родинному домі стіл — це символ зустрічі поколінь, символ єдності, розуміння один одного, вміння слухати другу особу.
Найсвятішим місцем у хаті була покуть. Там висіли ікони, прикрашені рушниками і пахучими травами. На покуті садили почесних гостей, молодих під час весілля, там же ставили дідуха на Різдво.
Прикрашали світлицю і хатніми малюнками-вишивками, які служили і прикрасою, й оберегами.
Майже в кожній українській хаті на видному місці поруч з іконами завжди був портрет Тараса Шевченка.
Біля столу попід стіною стояла довга дерев’яна лава, а збоку його — велика скриня, куди складався одяг, рушники тощо. Скриня належала дівчині і супроводжувала її у наступному родинному житті. Тут зберігалося святкове вбрання і повсякденний одяг — вінок, рушники, прикраси, а в прискринку (маленькій шухлядці вгорі, уздовж причілку, для збереження різних дрібничок) — різноманітне зілля. У XVII – XVIII ст. скриню використовували як стіл.
Недалеко від печі ставився дерев’яний настил на стовпчиках — піл (ліжко). На ньому спали, а вдень, прибравши постіль, його нерідко використовували для хатніх справ.
Є у світлиці мисник — це місце зберігання посуду, як кухонного і столового, так і святково-обрядового та декоративного. Символізує чистоту і порядок у господі. Злагоду та мир між домашніми.
Неабияку цінність мала українська хустка.Хустки свідчили про рівень достатку родини. Заможні жінки зазвичай купували дорогі шовкові та вовняні хустки. Про коштовність хусток свідчить той факт, що в давнину на Україні чоловік повинен був десять днів працювати аби купити своїй дружині хустку.
Нині хустки й далі залишаються частиною вбрання або аксесуаром до нього як жінок, так і, у деяких формах, чоловіків.
Найдавніший зразок оберега – лялька-мотанка. Це не просто дитяча іграшка, це витвір мистецтва. Така лялька має умовний силует: створювали голову і тулуб ляльки, обличчя з намотаним нитками хрестом, щоб у них не вселявся злий дух. Наші предки клали її у колиску до новонародженої дитини, ляля забавляла дитя, допомагала йому пізнавати світ. Ляля супроводжувала дитину з самого народження. Гралися нею всі діти до 7-8 років (і хлопчики і дівчатка) допоки вони ходили у довгих сорочках. Коли були малі ляльки шили матері, бабусі, а з 4-5 років ляльку могла робити кожна дитина. Ці ляльки називаються – мотанки.
У нашій світлиці представлені великі ляльки-мотанки у образі господаря,господині, дівчинки-дитини та казкових птахів щастя.
Завітайте до нас, а ми почастуємо вас із духовних джерел наших предків, і душа ваша стане здоровою та багатою. А на згадку про відвідування зробимо вам гарні фото!
