Вшанування пам’яті загиблого героя Олександра Клочана
Нерідко в небесній височині можна побачити, як раптово, немов одірвавшись, падає зоря і згорає блискавично, не встигнувши долетіти до землі. Люди вважають, що падаюча зірка – це раптово обірване чиєсь життя.
Так і зірка Олександра Клочана спалахнула на небосхилі, яскраво горіла його добрими вчинками, гідними подвигами та й погасла.
Ворожа куля 7 лютого 2015 року, під час артобстрілу в м.Дебальцево забрала життя юнака,якому на завжди залишилось 22 роки.
Клочан Олександр народився 29 грудня 1992 року в селі Поташ. Після закінчення 11 класів Маньківської загальноосвітньої школи у 2011 році навчався по 2014 рік у Тальянківському агротехнічному коледжі.
У червні 2014 року призваний на контракту військову службу в 101-у бригаду окремого батальйону охорони Генерального штабу України на посаду водія взводу бронетранспортерів 2 роти охорони 1 батальйону охорони в м.Київ.
Із серпня місяця приймав участь в антитерористичній операції під Дебальцево.
Не забудемо Вас, наші Воїни! Не пробачимо ворога. Переможемо!
Слава Україні!
Героям Слава!
Пам’ятаємо…😥
Ти на небо зовсім рано полетів,
В обійми Бога, що прийняв тебе до себе.
Розлуки з рідними ти не чекав і не хотів,
Залишив біль і смуток, що без тебе…
Лиш день і ніч, і зболена душа,
І чорна хустка, що закрила сонце й небо.
Тобі написано посмертного вірша,
Але тобі вже там цього всього не треба.
Тепер ти ангел і до рідних прилітай,
Обнявши крилами нечутно, ледь торкнувшись,
Ти маму в ніч холодну зігрівай,
Щоби відчула, що ти поряд, посміхнувшись.
Від вітру й сніговиці захищай,
Щоб не промокла під дощем холодним.
Сховай від граду той мізерний урожай,
Щоб цілий рік не був її голодним.
Від спеки в літню днину прикривай,
Щоб не нагрілась голова на сонці,
І сльози теплим вітром витирай,
Щоб хусточка просохла у долоньці…
