Мартинюк Станіслав Іванович
Народився Станіслав Іванович 5 червня 1974 року в селі Поташ.
Закінчив 9 класів Потаської загальноосвітньої школи. Далі продовжив навчання в Уманському професійно- технічному училищі за професією токар.
У 18 років 2 роки відслужив у Збройних силах України. Трудову діяльність розпочав токарем в Старобабанському гранрак’єрі, потім на Потаському хлібоприймальному підприємстві, на пилорамі в ДЛХ НОРДІСК ДЕРЕВО, був на заробітках в Києві. Коли розпочалась Антитерористична операція на Сході України у 2014 році, він був мобілізований на військову службу протягом 2015-2016 років. Загартувався і вистояв, не зломився, став на захист нас з вами, за своїх дітей , щоб ми жили у мирній країні. Останніх 6 років перебував на військовій службі у військовій частині зенітником.
Відповідальний, дисциплінований, товариш, на якого можна було покластись у важку хвилину.
Понад усе любив свою родину. Він був надійною опорою, підтримкою, порадником для дружини та дітей. Був турботливим сином вже в літніх роках батькові Івану Ісаковичу. Старався для сім’ї, для дітей і все робив, щоб рідні відчували його увагу.
Спокійний. Привітний, добрий, позитивний, надійний, який ніс в душі добро людям. Був маленькою людиною, але мав велике і добре серце. Жив і хотів жити. Мав хист до техніки, до музики, до спорту – організував діток та навчав у футбол. Команда юнаків у 2011 році зайняла 2 призове місце у районних змаганнях. Але найбільше любив риболовлю, де він міг відпочити думками….де і знайшов вічний спокій 11.02.2024....
Горе залишило на серці глибокі рани, які не перестають боліти за рідними, що відходять у небуття.
От і догоріла свічечка його життя. Він вже ніколи не повернеться додому і не переступить його поріг, не обійме своїх рідних, не дасть поради. І не має слів, якими можна втішити глибоку рану на серці рідних людей.
