Батьківський лекторій «Батьки і діти : як нам зрозуміти один одного.»

Батьківський лекторій «Батьки і діти : як нам зрозуміти один одного.»

Не слід вирішувати за дитину, що робити, необхіднj просто підвести її до свого рішення, лише у такий спосіб вона зможе взяти відповідальність за свої дії.

Виховувати - не значить говорити дітям гарні слова, наставляти і повчати їх, а, насамперед, самому жити по- людські. Хто хоче виконувати свій обов’язок щодо дітей, залишити в них про себе добру пам’ять, той повинен почати виховання із самого себе.

Ціль виховання- сприяти розвитку дитини, що вівдрізняється своєю мудрістю, самостійністю, любов’ю. Необхідно пам’ятати, що не можна дитину зробити людиною, а можна тільки цьому сприяти і не заважати, щоб він сам у собі виробив людину.

Англійський письменник Г.Честертон відзначив :,,Діти не люблять слухати своїх батьків,проте охоче їх наслідують»,.

Що старші ми стаємо, то частіше помічаємо, що повторюємо слова, почуті в дитинстві від батьків.Уже давно помітили, що доросла людина у своїй сім’ї свідомо, а частіше мимоволі прагне реалізувати ту модель стосунків, яку засвоїла ще в дитячі роки .

Між дітьми і батьками можуть виникати сварки і непорозуміння ,конфлікти через такі проблеми як поведінка , навчання.Так, діти час від часу привертають нашу увагу своєю ,, поганою поведінкою,,.Але чому?

Є різні мотиви поведінки дитини.

Превертання уваги.Голодний хоче їсти, а дитини потребує уваги.Часто батьки, зайняті собою, не звертають уваги на дитину, якщо вона й заважає, але починають сварити чи карати, коли вона робить щось, що „заважає ”батькам. У „недолюблених” дітей на рівні рефлексу може сформуватися стиль поведінки „хочеш уваги- роби щось погане”.

Тобто негативна поведінка дитини може мати причинами прагнення на себе звернути увагу дорослих.

Влада.У житті відсутні приклади конструктивної покори, а часто, навпаки, відбувається емансипація усіх від усього. З життя, кінофільмів діти часто засвоюють образи „крутого”, якому притаманні впевнена поведінка й агресивність. Крім того, існує мода на „сильну особистість”.

Отже, діти транслюють поведінку „ти мені нічого не зробиш”на дорослих .

Діти , які прагнуть виявити чи перевірити свою владу, можуть поводитися по-різному. Причина може бути будь-яка. Але мотив один: постійне бажання опиратися чужому впливу.

„Активні владолюбці”йдуть на відверту конфронтацію з дорослими, кидаючи репліки чи зауваження, відмовляючись виконувати завдання чи вказівки батьків. „Пасивні владолюбці”- маніпулятори. „Щиро” дивляться вам у очі, вони говорятьсаме те, що ви хочете почути, але роблять те, що хочуть самі, придумуючи пригомшливі виправдання своїм діям.

Помста.”Месник”намагається позбутися внутрішнього болю, якого завдав йому хтось інший, не обов’язково саме ви . Хоча інколи, внутрішній біль виникає у відповідь на якісь дії батьків, які дитина розцінює як прояв нелюбові, образи тощо.

„Месники” непросто роблять капості, а обирають те, що справить враження саме на певнену людину. Це спрацьовує. Для прикладу, якщо мама багато говорить про пристойний вигляд дівчинки, можна навмисне одягнутися у такий костюмчик, глянувши на який, мати точно не залишиться байдужою.

Уникання невдач. Такий тип поведінки виникає, якщо дитина часто стикається з тим, що у неї нічого не виходить, не має нагоди пережити відчуття успіху.Вона навіть не розпочинає щось робити , бо боїться знову і знову пережити відчуття своєї повної нікчемності. З часом виникає захисна байдужість чи нудьга.(Найчастіше це стосується навчання чи домашніх справ.)Можна говорити щось, сварити, карити, але дитина не змінює своєї поведінки. Вона не вірить у себе, не виправдовує будь- яких сподівань і тому захищається байдужістю чи нудьгою.

Ще про одну сторону відносин між батьками і дітьми хотілося б сказати:з дітьми

необхідно розмовляти із самого початку їхнього життя .Відповідати на їхні нескіченні питання , пояснювати свої вчинки і вчинки дітей , обговорювоти події що трапилися Розмова , роз’яснення і відповіді на дитячі питання-усе це вносить свій внесок у посилення позитивного аспекту відносин між батьками і дітьми .Це не означає, що батьки не можуть іноді сказати дитині що утомилися, що вони зайняті і не зможуть зараз говорити з ним. Однак важливо усвідомлювати переваги усного спілкування з дітьми. Батькам , що бажають , щоб підлітки поділилися з ними у важкі моменти життя своїми переживаннями, потрібно починати спілкування з дитиною, коли вона ще не вміє розмовляти.

Отже, ми , дорослі - вчителі ,батьки , можемо допомогти їм адаптуватися в нашому світі і зробити його досконалішим, багатшим , а можемо перешкодити, поставивши перепони у вигляді застарілих істин ,уявлень, способу життя, цінностей і завдань.Мені здається ,перш ніж дозволити собі вчити життя молоде покоління ,нам варто глибоко замислитися і визнати , чи навчилися ми жити. Наскільки досконале наше життя , наскільки ми щасливі , здорові , успішні, наскільки навчилися розуміти, цінувати і берегти один одного і світ , у якому живемо?Наскільки ми знаємо і розуміємо себе ? Хто ми,люди,і вчому сенс життя?

Нам є що передати молодому поколінню.

Діти володіють великим обсягом енергії та інформації. Ми незнаємо ,як нам бути з цією невгамовною енергією,не можемо спрямувати її в цікавому ,корисному напрямку , тому що самі не уявляємо, де він. Ми не вміємо виховувати наших дітей. Усе наше виховання в основному доводиться до заборон, вимог , команд, обмеження повноцінних контактів з дитиною та до наповнення її життя замінниками - іграшками , телевізорами, комп’ютером . З нинішніми дітьми така форма взаємодії неприйнятна.

Вони бунтують, вони страждають, вони не хочуть навчатись, але зовсім не тому, що вони погані й ледачі, а лише тому, що ми робимо щось не те і якось не так.

Можливо, завдяки нашим дітям і ми рушимо вперед у своєму розвитку, відкинувши ілюзії , що століттями сковували нашу свідомість.

Наше майбутнє – це наші діти . Діти, яких ми виховуємо й вчимо. Від того, як ми це робимо зараз , залежатиме наше особисте життя, життя наших дітей, країни і всього людства.

На сьогодні ці процеси далеко не досконалі, а їхні практичні результати- сумні: страждають діти, вчителі, батьки й все суспільство.

Перш ніж виховувати дитину...

Опануйте себе й не гарячкуйте, присядьте там, де вам зручно, розслабтеся й замисліться : навіщо?

1. Яка мета чергового вашого пливу: це як інтервенція чи як звільнення дитини?

2. Вам хочеться з нею поділитися досвідом чи у вас є бажання просто подати дитині руку допомоги?

3. Вам хочеться ще раз підкреслити залежність дитини або навіяти їй впевненість і захищеність?

4. Вам хочеться влаштувати „убити ” віру дитини в себе?

5. А може, вам хочеться втовкмачити їй якісь заборони, які вона порушуватиме, даючи привід вам, щоб ви могли на ній увесь час розряджатися?

6. А може, вам хочеться, зрештою, зробити дитину для себе зручною і „прочистити” риси її характеру, всі неприємні вам риси миттю вирвати, як бур’ян ?

7. А може, ви зібралися сьогодні підрахувати чергові витівки дитини?

8. А може , ви просто чомусь розсерджені, у вас виникла потреба критикувати, обурюватися й засуджувати?

9. А може, ви замислили влаштувати дитині стереотипне, чергове покарання?

10. А може, вам просто треба сховати самих себе за ширмою виховання?

Перш ніж сховати самих себе, побудьте „у шкірі” своєї дитини. Вона неслухняна, тому що неслухняною її зробили ви самі. Тому карати необхідно вас. Дитина і карає вас своєю неслухняністю й створює лише ті конфлікти, свідком яких була.

Зрозумійте, що заважає вашій дитині, що обтяжує її й чим вона стурбована.

Відчиніть двері у своє дитинство. Пригадайте, якими були ви. Звичайно, жили, чекаючи чудес. І головною потребою у вас була потреба у схваленні, любові, що вам могла замінити все. Тому не треба розчаровувати дитину. Не змушуйте її вимагати любові від вас, а дайте їй любов самі, не користуючись емоційним шантажем.

Чого дитина найбільше потребує?

Ніжності, любові, тепла, підтримки, розуміння, схвалення, турботи, похвали, усмішки!

Вчинки дітей залежать від умов, які їм створили

- Якщо діти живуть із критикою, вони вчаться засуджувати.

- Якщо діти живуть із ворожістю, вони вчаться битися.

- Якщо діти живуть зі страхом, вони вчаться боятися.

- Якщо діти живуть у жалості, вони вчаться жаліти себе

- Якщо діти живуть із глузуванням, вони вчаться бути боязкими.

- Якщо діти живуть із заздрістю, вони вчаться розчаровуватися.

- Якщо діти живуть із соромом, вони вчаться почуватися винними.

- Якщо діти живуть у терпимості, вони вчаться бути терпимими.

- Якщо діти живуть із заохоченням, вони вчаться бути довірливими.

- Якщо діти живуть із похвалою, вони вчаться бути вдячними.

- Якщо діти живуть із визнанням, вони вчаться любити.

- Якщо діти живуть із схваленням, вони вчаться любити себе.

- Якщо діти живуть із розумінням, вони вчаться бути цілеспрямованими.

- Якщо діти вчаться ділитися, вони вчаться бути щедрими.

- Якщо діти живуть у чесності, вони вчаться бути правдивими.

- Якщо діти живуть у справедливості, вони вчаться бути справедливими

- Якщо діти живуть у доброті й увічливості, вони вчаться поважати.

- Якщо діти живуть у безпеці, вони вчаться вірити в себе й довіряти тим, хто поруч із ними.

- Якщо діти живуть у товариськості, вони вчаться розуміти , що світ прекрасний.

Десять кроків, щоб стати, ще кращими батьками.

1. Не вчіть того, із чим ви самі не знайомі. Для правильного виховання дитини потрібно знати її вікові особливості.

2. Не сприймайте дитину як свою власність, не ростіть її для себе. Ваша мета - виростити її для життя серед людей.

3. Довіряйте дитині. Пояснюйте, що вона робить краще, а що гірше. Залишайте за нею право на помилку, тоді дитина опанує вміння самостійно їх виправляти. Не змушуйте дитину реалізувати ваші несправджені мрії та ілюзії. Ви не знаєте, з якої ви стежки звернули, і чи існує вона взагалі. Звичайно ви можете - допомогти вибрати оптимальний для дитини варіант розвитку, але право вибору належить йому.

4. Не ставтеся до дитини нешанобливо. Дитина має бути впевнена у своїх силах, тоді знеї виросте відповідальна особистість.

5. Будьте терпимими. Ваша нетерпимість – ознака слабкості, показ вашої невпевненості в собі.

6. Будьте послідовні у своїх вимогаг , але пам’ятайте : успіх у вихованні досягається не покаранням, а сталістю обов’язкових для виконання правил, спокійним тоном спілкування, неквапливістю й послідовністю.

7. Піклуйтеся про те, щоб ваша дитина накопичувала досвід у спокійному темпі. Дозвольте їй відпочивати від розпоряджень, наказів, зауважень. Нехай вона вчиться розпоряджатися собою.

8. Позбудьтеся висловів: „Роби, що я сказав”. Замініть цю вимогу на іншу: „Зроби це, тому що не зробити цього не можна, це принесе тобі користь”. Дитина має звикнути до того, що діяти потрібно не за наказом, а тому що це необхідно або потрібно комусь.

9. Оцінюючи дитину, говоріть їй не тільки про те, чим ви особисто незадоволені, а й про те, що вас особисто тішить. Не порівнюйте її з сусідськими дітьми, однокласниками, друзями. Порівнюйте, якою вона була вчора і якою вона стала сьогодні. Це допоможе вам швидше опанувати правила батьківської мудрості.

10. Ніколи не кажіть, що вам ніколи виховувати свою дитину. Це те саме, що сказати: „Мені ніколи її любити”.

Правила покарання.

Покарання має викликати переживання, а не фізичний біль або образу.

Покарання має бути корисним – не шкодити фізичному і психічному здоров’ю дитини.

Не можна карати за підозрою- необхідно бути впевненим у тому, що дитина зробила те, у чому її звинувачують.

Якщо є сумніви, краще не карати- необхідно бути впевненим у доцільності покарання.

Одне покарання за кілька провин – якщокілька поганих учинків скоєно одночасно, покарання має бути суворим, але тільки одне за всі вчинки одразу.

Краще не карати , ніж карати із запізненням – не потрібно розділяти в часі провину й покарання.